Сторінка психолога
Рекомендації щодо виховання працьовитості у дитини:
• Щодня привчайте дитину до праці. Доберіть їй посильні трудові доручення і терпляче домагайтесь їх виконання.
• Радійте успіхам дитини, заохочуйте її трудові починання. Нехай вас не дратують невдачі. Навчіть дитину, як треба робити правильно.
• Ніколи не карайте дітей працею.
• Виховуйте працелюбність і повагу до праці інших особистим прикладом, намагайтеся робити так, щоб у вас слово не розходилося з ділом.
• Обов'язково розповідайте дітям про свою виробничу і громадську діяльність, про працю ваших знайомих, яких вони знають.
• Не залишайте поза увагою розповідь сина чи доньки про шкільні справи. Вислуховуйте їх до кінця.
• Сприяйте участі дитини в трудових справах, які проводяться у класі, школі.
• Намагайтеся самі надавати класу й школі посильну допомогу. Це позитивно впливатиме на дитину.
Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою (а лише це дає змогу реалізувати себе в житті і претендувати на успіх), то:
· Ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім’ї і для сім’ї;
· Ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини. Страх невдачі не повинен обмежувати творчість і ініціативу;
· Не поділяйте працю в сім’ї на чоловічу і жіночу. У цьому запорука виховання почуття обов’язку стосовного будь-якої праці, необхідність якої висуває життя.
Десять заповідей батькам
1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.
2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.
3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.
5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.
6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.
7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».
9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.
10. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.
Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.
Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.
Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.
Ні виховній агресії в сім’ї!
Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких захворювань до серйозних психозів).
Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.
Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.
Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.
Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.
Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.
Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.
Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!
ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ?
Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.
Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всмоктує все, що їй дають дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас — батьків, дорослих.
ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:
1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка — за плаксивість.
2. Під час їжі.
3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.
4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.
Якщо ж виникла така ситуація, що необхідно покарати дитину, то реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в статусі ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків. Необхідно також обирати ефективний та прийнятний спосіб покарання (не кричати і лупцювати, а, наприклад, використовувати метод штрафування, позбавлення привілеїв). Перед покарання має бути чітке та коротке пояснення, для чого ми це робимо. І найголовніший принцип – карати можна лише після системи заохочень. Покарання необхідно застосовувати дуже обережно і набагато рідше, ніж заохочення.
Якщо хочемо уникнути стресів, можна:
а) скрізь і завжди бути готовим до можливих труднощів. Вихід є завжди, і не один, тільки потрібно його шукати;
б) прагнути не потрапляти в ситуації, які сприяють прояву властивих негативних рис вдачі. Наприклад: схильним до страху – не ходити без необхідності в темну пору доби, “агресорам” – уникати “розбірок” і т.д.;
в) не намагатися добитися свого за будь-яку ціну ;
г) прагнути аналізувати і вивчати все те, що відбувається;
д) зняти “рожеві окуляри” – не ідеалізувати людей, справи, ідеї, оточуючий світ, себе, щоб не розчаровуватися згодом;
е) що б не сталося, думати не тільки про себе, а й про те, кому зараз потрібна наша допомога.
Що робити в стресовій ситуації:
а) не зневірятися і не займатися безплідним звинуваченням себе або інших;
б) пам'ятати, що все можна виправити. Якщо неможливо повернути втрачене – можна переглянути своє ставлення до того, що відбулося;
в) не приймати “в гарячці” необдуманих рішень типу: звільнитися з роботи, розлучитися, піти з дому, припинити стосунки з другом або родичем і т.д.;
г ) уникати узагальнень на свій рахунок: “Я невдаха, нещасна людина, гірший за інших, зі мною завжди що-небудь трапляється”;
д) попросити допомогу у тих, хто поруч;
е) постаратися знайти причини того, що сталося, щоб “нещасний випадок” не повторився в майбутньому.